стоїмо під навісами де баригуюсь усіякими шкурами гірских овець. йде дощ. старт за декілька хвилин. організатор запрошує до стартового коридору. ага, щас=)

банальні смішинки тіпа “та ну його на давай пити пиво” – але ніхто не засцяв

трасса в пилипці – то найгірше шо може буди в дощ – каменюк мало, глини багато. а ще данхіли по траві, де сміливці (самогубці) шпарять під 80 км\г 🙂

поперся я на гінку проїхати як турист, чисто підтримати оргів +2 учасниками. то таких захист, бо якби в мене і на цьому марафоні шось зламалось я б той вел мабуть зкинув зі скелі. чи спалив би %some_brand% покришку 🙂

зі сторони вибір гуми виглядав як wrong tire choice. однак то був the only tire choice. на морді гарний фасстрак з діркою шо росте кожної секунди на мініметрик, на жопі лисий ральф. реально лисий

план – проїхати далі ніж рік тому. нагадаю – тоді за 5хв до старту амморт схопив стакдаун, потім на дх по річці іспустила дух (повітря) вилка

перед стартом зустрів Музу – то добрий знак і точно на вдачу

але ж якого біса дощик???

вліз в перший ряд. зі старту рванув теж першим – і в ту же секунду кинув крутити – мочити сраку та чобітки так рано я не хочу

влізаю у траекторію правіше. всім заважаю. Гріценко, ББ. ну ок, як то кажуть ехайте хлопці 😉

обганяє Тоша. в нього вилітає фляга – та треба ж допомогти! хапаю її, ввалю але шота Тоша занадто швидкий – не наздогнав. флягу покрвутив у руках та жбурнув у хащі. більш її ніхто не бачив

матрашу поряд з Обіваном, Башковим та Ольгою Олегівною. лисий ральф допомогає мені прокачати техніку пішкодралова. Обіван поруч, Башков відпав, Ольга Олегівна від`їзджає о_О

ще достарту я твердо вирішив проїхати швидше жінок, яких аж 2 шт на гігі\гізі, о чом (слово для перевірки – чОпОчОм) як джентельмен і попередив найсильнішу

challenge accepted 😉

втрьох ми доперлися майже до довгого асфальтового перегону. Обіван добряче гепнувся, Ольга Олегівна відставала вниз але добирала вгору

перші данхіли йшли дуже погано бо я постійно мав проблему з шльопками. шонайменш 100 метрів сукупно я повз на гальмах намагаючись отримати контакт від обох ніг

двічі вилітав в ямо-промоїни – обидва рази зупинка і рачки на основну траекторію. однак все безпечно бо я не виябувався –  лисий ральфа, фасттрак, гальма авід плюс мокра трава то є реальний рандом

страшно помирати

доречі покри та гальма ані разу не підвели – то я зрозумів постфактум, після фінішу. авіди, авіди КАРЛО з китайколодками працювали божєственно. дешеві авіди. такє життя

перша третина марафону пройшла під єгідою не зливай (багато) бабслям (с) Веріванівна

на асфальті добре пішло – підбираюся до чувака у формі байкцентр. опа – ця паскуда сжерає шось нутрендівське та швиря пакетик у кущі о_О

я розумію шо у нас бидлота – то 95 процентів населення. всім пояснювати – здоров`я не вистачить, але велогон, але марафонец… яїбу куди дивиться Сімаха, однак наявність такої наволочі в команді то є миніс в карму

ще добавлю – я можу зрозуміти коли воно випада з карманів. можу зрозуміти коли ти кидаеш під ноги і потім, після гінки, підбираешь. зрозуміти жбурляння в кусти з коментарем типу “та я ж только разок” я не можу

лінк на профіль. тиц

друга третина марафону пройшла з настроєм дожени волохатє хуйло

розмітка. глянув за день до гінки шо там та як там на останньому підйомі та данхілі – вирішив брати навігатор. однак в цілому все було краще, ніж я нафантазував – лише двічи було шось не так, шо для 70 км дистанції є тіпо “приемлемо”

один раз я сам трошки не туди поліз – Ольга Олегівна повернула на трек. задививсь красотами і їхав не туди, де лента а туди, де гарно 🙂

волохате хуйло звалило на асфальтовому тягуні шо перед гіга петлею, Ольга Олегівна потрошку добирає. трохи не кинув крутити взагалі – я тут тіпа нормально валю – а все одно провалюсь вниз

думаю – зійти завжди зможу, так шо краще зіжру фініка

я навіть врубав локаути – але стало навіть гірше. вирубаю. на кп мене зупиняюсь, Ольга Олегівна – ні

так я знов став другим 😐

два рази мені мили і змащували трансміссію. два разі я радів чистому приводу. два рази радість тривала до першої калюжі, тобто не більш 5 хвилин

ЗЧМ?!?!

Ольгу Олегівну добрав і обійшов

перший!

після рівердрафту знов асфальт і тягун, трошки їду сам, потім мене на біопаузі наздоганяє Ольга Олегівна. ух не даєш ти мені заматрасити! добавляю. сидить на колесі. ще трошки. сидить. даю газу на 95 процентів потужності – сидить

скидувати з колеса наміру не мав – Ольга Олегівна не дала мені сильно блуканути, тож я її боржник. ну і цікаво було побачити на скільки її вистачить 🙂

доречі – місце де я зійшов рік тому залишилось позаду. добро

пробую локаути ще раз – о, нормас 🙂 + пара передач, стаю но ноги, розминаюся і розтягуюся. також хочу трошки скинути темп – бо 180 то не марафонський пульс. однак попереду байкцентрівська свинюка, треба добирати

страждати подано сєр!

на кп знов (другий раз) прошу причепурити трансміссію. закидую добряче бананів

набору вже тища двісті з чимось. лише половина, а я вже заїбався. крім того я розумію, шо попереду найвеселіше

тримайся ральфику, не буксуй багато

як же добре шо ті кляті багнючні підйоми залишились позаду. крутити по ровняку 1-1 з пульсом 180 лише через те, шо на колесах у тебе +1 кг зовсім не альо

з хомяками-мегавеками стало цікавіше –  двіж то життя. по швидкості бачу шо потрапив у хвіст – пішкодралять мало не на данхілах. як мінімум один раз завдяки компаніі я викрутив вгору там, де сам би йшов пішки стопроц

гербів україни (Ольга Олегівна та Обіван) позаду нема – втік. ціль – свинюка. знаю шо він на порозі вафель. скоро доберуся

обгін! схвачен на черговому данхілі!. мозок каже – треба відірватись, СМАЛИ! відриваюсь так, шо раз мало не вбивсь – лівій швидкий по широкій дорозі – задне колесо обгоняє переднє… якось обійшлося без падіння – громко крикнув АААА, поїхав далі

ще один асфальт. тут або буде контратака. або не буде

таки іздох і відпав. ок

є проблема – температурний режим для ніг аж ні як не нормальний. після спусків треба грітися – не можна валити. але валити треба. шо делать?

роблю ставку на єффективність протисудомної підготовки і ввалюю. через холод важко виявити момент перенапруження – може схопити в будь-яку мить. а може і не схопити взагалі

ризик!

проїзжаю дядька на красівому сінглспіді єллсворт – печаль. ще якийсь хлопец – проїзджаю. намагавсь сісти на колесо – спробуй якщо зможешь =)

однак асфальт скінчивася занадто швидко, хлопець приєднався. привіт, каже, я твій конкурент. хм, дивно – чого ж ти так повільно катив асфальтом – думаю 24-25 проти моїх 29-30 км\г. ота “іскренность” розтопила моє сердце – конкурент кажешь? ну поїхали разом

так почалася третя третина марафону

про “іскренность”, або щирість на мові

на передостанньому з отих крутих слизьких і крутих тягунів шо до петлі гіга питаю Ольгу Олегівну – ну шо, подобається?

“а в ахуэ”

оце “искренность”, таке люблю та поважаю. в такі моменти душа людини отрамає короткочасне iddqd

ну то добре. кароч їдемо та теревенимо. як звати хлопця – не знаю. тупо. двічі тупо через те, шо мене він знає і ще з опришок має мене як персону, яку непогано б обігнати

кароч буде тут далі він джаянтоводом. друже – якщо читаєшь – я вибачаюся, але отака я сволота

сам худий, велік 29хт джаянт. вгору така суміш їде краще за мене десь на одну-дві передачі. вперед та вниз за мною. буде битва

мені не щастить – данхіл – валю так шо обсираюсь разок не скинувши швидкість – кадейлик рятуй! – кадейлик рятує – шота засвітив – ой, вилітаю в яму – висока трава, холмик. йопт – знову разом

кп, прикольна така стежка – дрібні камінчики, великі деревини на підпорі. в кінці те, шо колись було заплаткою для ями – декілька плоских хаотично розкиданих брусків

думаю – і який йолуп такє будує – тут же можна впасти – так і є – трохи не впав. повертаю не туди, туплю, бачу джаянтовода

думаю – треба ж сказати шо там небезпека. однак він конкурент. але ж то мудацтво не попереджувати. поки думав – чувак лежить. от я дебіл, вибач

знову торчки – люті в них менше не стає. деякі перемагають мене лише своїм виглядом

на одному з таких торчів конкурент відїзджає поки я шолопаю пішки. відрив вийшов добрий – в мене пішло зо 10 хвилин на камбек

думаю – фух, однак так діло не піде – треба агрессивніше навалювати вниз, бо мене з`їдять торчах, що їх попереду ойойой

на трассі знову зявляються бріди – вперше за гінку маю пірнати. раніше я забивав на втрату часу і намагався якнайдовш зберегти ноги сухими, тепер же я типа йду ва-банк

брід

раз-два-три – ого скільки брідів. круто! все довколо мокре, ммм! атака! засвітив добряче – а тут знову підйом. і такий він нудний і тяжкий – однак я бачу канатку з пилипця!!!

трошки дотерпіти і буде більш пологий і, шо дуже важливо – знайомий і, що ще важливіше – останній великий підйом!

фіники зохавані, гідратор зохаван, маю декілка гематогенів и пару ковтків у флязі. все по плану – зараз ковтну та го-го-го! хапаю флягу – а відкрити не можу! перевіряти шо таки витримає – зуби чи сосок я наміру не маю. ну і он воно – кп, мабуть є шось

ніц нема

ух, маю їхати вже як є. та аби їхати – маю тікати! а ж не второпав, шо з джаянтоводом в нас різні вікові категорії – може й не рвав би так дупу

хоча чо я брешу – рвав би 🙂

люблю такі моменти – маєшь з останніх сил вкручувати. страдати, пищати, але не здаватися і вкручувати. бо краще я помру десь обабіч аніж дамся без бою

зараз точно можу сказати – десь за 5 хвилин до початку серпантина добре пішов би якийсь тюбик з клеем. сім восьмих я душив на пульсі за 170, але на останніх сотнях метрів таки наївся. 165, 160. пффф

мій упоротий мозок таки вірно підрахував шанси – джаянтовод нахавався добираючи мене на трав`яних торчах. на серпантині легкий хт не має великої переваги над підвісом. якщо має взагалі. ну і на останок – данхіл де я таки трошки швидший

дівчата на повороті на зелену кажуть – та всьо, тут тіки вниз, ровер сам їде. ага, сам. в дерево. не знають вони шо швидко вниз то частенько ваще, ніж швидко вверх 🙂

до секції с корінням все йшло добре. на корінцях наздоганаю лайтовода. реально рад шо є нормальна відмазка чо я йшов там пішки. дякую

хм. чорножовта майка. ха, друже – та я тебе пам`ятаю, ти теж гігу їхаєшь. обігнав на перших торчах – ну ок. подивимось шо в тебе залишилось в нозях

останній мікроторч на ногах. супротив є, але кадейл є кадейл – вилка шо бовтається та 2кг колєса не завадили успішно опрацювати схєму “схвачен та отхуячен”

довелось трошки відпуститись вниз та понервувати намагаючись второпати де фініш. зліва – ок. глянемо шо в нас є

в нас є пульс 190 – так шо друже – без шансів, вибачай

сьомий

тех лаж нема. тіки шо трошки чейнсачило, однак вмікання муфти на переклюку допомогло – чейнсаків стало менше, до зупинки приводив лишень один з п`яти випадків – так шо гут

гума. яїбу як, але все гут – проколів нема, порізів нема, падіннь нема. містика

гальма. авід відпрацювали відмінно. простесенькі єліксир 5. містика

Ольга Батьківна трошки негодує. однак я гадаю шо справа в тому, шо був взят не той темп на старті і “произошло то что произошло” 😀

організація

дивно, але мені сподобалось. не можу сказати шо марафон був дощовим, однак і сухим його назвати важко. думав шо буду плюватись – ан ні. доречі такої думки були і інші опитані респонденти – гут, клас, мокрота не завадила

а от момент з переносом старту категорії мега на пів години назад – то шо такє вааще? тобто мені і близько не зрозуміло чим керувалися орги коли провернули такий фінт…

Сашка проїхала хоббі – молодець. доречі в заліку по дівкам вона теж сьома. вот шо значить каманда, йопт

смішно але факт – найшвидший гінец в загальному заліку по хоббі – дівчина. салабони!

здивував Гріценко. думав шо худа кантрила нахавається та помре – однак виграв. неплохо, неплохо

традиційно здивував Закора. яїбу як він будує хатинку шо має таку швидкість. мабуть роботи робляться ногами шоб тонус був?

трошки фото та тупих камментів

дякую боже шо я не москаль? ха! дякую магурі шо гальмувала 🙂

здається мені шо ці два чуваки перейшли на якийсь заборонений пташиний корм. результат показує шо воно працює ок, однак з дозуванням, як ми бачимо, є деякі проблеми 🙂