не всо воно так сталося як мені гадалося
гінка, за для якої в мене є спеціальній корч, пройшла 3.05.2015
доречі – ттх корчу
- кадейл рз 120 + ревелейшн, 120 жопа 150 морда. рама хл. їде
- ділдак 150 ходу. реально крута залізяка. не зламалася
- хоуп хупс на ztr flow ex з ноббіком та фаст раком. усе бескамерне і броньоване. проблем 0
- трансміссія 36 морда нв (злітае курва!) + кассета 11-36 10ск. вистачило навіть вверх покатати
- гальма єліксир р + ротори шимана хт 180-160. реально – відкриття. дешеві гальма від авід а)працюють б)їм похуй все. після каталова помітив, шо гальмівна поверхня заднього люфтить відносно павука. хм
кількість персон обмежана, однак орги виділяють декілька слотів для кантріл, бо вони люблять кепкувати з дебілів
гінка та пергляд трасси пройшли за декілка годин, хоча під кожну подію був запланованний окремій день
запевняю вас, шо положення до цих змаганнь – тупо найкращі шо я бачив за все життя. нажаль показати всю красу я не маю права. хоча маленький клаптик видеру
чого не вистачало – так це ще однієї, окремої категоріі. я бі видавав приз не тіки за самий повільний спуск – самого тупого участника я бы теж нагородив. на трассі було аж дві развиделки – тут праворуч тут ліворуч, котрі було бажано не пройобувати шоб не їхати свою персональну гінку… і доречі – в нас був би переможець!
день до старту
дощ, злива. їхати на дх трассу, де колись проходив чемпіонат україни в таку погоду якось тупо. заливаю в навігатор трек (просто як божий день!) трасси марафону пилипець-хоббі і рушаю. 500м набору, 16км, час лідерів в 14 році – 1 година
мьяко кажучи – я заїбався. невиликі по суті підйоми на ровери вагою за 13 кг и самою легкой передачею 36-36 це мерзость (с)
дуже гарно було. мріяв побачити гадюку, але – йух!
на наступний день туди поїхала Сашка з кантрілою-Льошою. фоточки є нижче. дуже красиво там, от вааще
гінкодень
старт о 15-й, офіційний показ о 12-й
сонечко, гарний прогноз на день – але трасса ще мокра и слизька. як його прикатувати?
забрав номерок, пожер. на гинці були годнотні нумерки і стартовий внесок, що йшов на бухло переможцям. перфект!
доречі – перше, шо я побачив зранку в гінкодень – це отаке ололо. кава в виделці та новій метод накачування солоєйра по велокиївські. прикольно!
доречі я теж в тому уебанському тренді – от вам селфі!
хм, а от ще одне. підйом на старт
але то таке. всё зібралися, я не очкую. покотились вниз. перша мікрочастина – чорна трасса, таке, нірм. потім йде вже більш обьемний клаптик синьої трасси, шо я знаю и їду більш менш (як для кантріли), а потім починаецця виживання
схема така – треба зберегти сили на синій частині, де реально можно добряче ввалити, шоб хватило наснаги на чорне пекло
до перегляду я брутально очковав на 6 (шости!) елементах – коріння після дропу, два з’їзда в канаву, що ви їх пам’ятаете по відеокліпу amers, досить довгий спуск по таким собі імпровізованним сходінкам з коріння та з’їзд з бревеняки, після якої можно йобнутися з містка
мене трошки здивувало те, шо один с гравіті адептів охарактеризовав перші корінці як “только тут реально страшно”. хм, а вони мене шось не так шоб і лякали…
коротше – не задався просмотр. я довго вишукував лайтові траекторіі по схемі фрірайд. але знайти це 10 процентів справи – шоб проїхати альтернативу хоча б два рази треба нормально так потопати у гору. по слизькій трассі з важким байком. архг
до мене було преставлено двох маршалів – типо ми замикаючі а ти давай їдь (падло)
скоро уся ця хренотека їм набридла и я відпустив їх. а тим часом йшла друга половина трасси і спроба зїхати ще одне непросте місце закінчилася в дереві. 10 метрів відносно крутого ухилу, на якому е дві корневі ступеньки. ссикотно тому, шо якщо ти їдеш першу то тb їдеш і другу. або гепаешься. я натиснув передне гальмо надто сильно – дріфт – дерево
після цього вже було більш-менш – багато коріння та слизота, але нема того дурного градіента. однак якжо тут валити – то реально стрьомно, бо влупити сосну на швидкості под 30 можно тому, шо тобі не пощастило (і ти народився кантрилою)
до старту часу було ще дохрена і я спробував з’їхати ще раз. єффект той самий – там сцикотно, там слизько, там те, там се
не так погано кантрилою народитися як погано (презренною) кантрилою померти
їду у нумера, шось їм, скидую зайві насоси мультитули гроші та валю до підйомника – скоро старт
я стартую третім – кантрили мене оточують. то є приємний плюс бо мене ніхто не повинен жостко накатити та покарати. трохи помахав руцями, розім’явся, зробив пару відтискань та присядів й погнав
на першу частину трасси (то шо крапаль чорної та синя) сідло я спускав лишень на половину – тут є де посидіти і навіть трошки вкрутити
расклад – зберігаемо спокій та сили на дх частину. навіть з’їзжаючи трассу по третині за раз я трошки зайобувався, а тут потрібно йобнути цілком та повністю. і бажано, дуже бажано – без помилок
перший же стромний корневий кружевій розколбасив мене та в’їбав рулем в дерево. невдача, але час майже не втраченний
однак права рука починае помирати вже тут! гальмівна ручка наче стала під тупішим кутом и шось рученці зовсім важко гальмувати. ще ця дебільна манетка деор, де ніззя ніяк зняти індикатор і через що ручька гальма зупіняється дуже ближко від курка
спилю к чортам у києві як(що) повернусь!
поки туди сюди занос расколбас вирулюю на зрізку. другий жолоб об’їхано хащами, обїхати треба ще один, останній. однак він, як мегабосс, е самим складним, навіть чикен на ньому реально непростий
на маленькому клаптику трасси с від’ємним нахилом треба зупинитись і повернути. однак за пару метрів до цієї події я падаю. ну окей – тут вже пішки вниз, без варіантів
якось сповз. чортов данхіл – реально ходити вниз ваще ніж з’їзжати! а ось їхати вниз коли в тебе ноги не на педалях то ще гірше. але знову ж таки вижив
вже тяжко, попереду один хардкор лісок і один лайт лісок. мож ними – перегони, де можно видпочити
перший лісок, той, що з двума ступенями я їду чисто на вдачу. хм – виходить. нога то вистібнута то ні, однак з’ї’зжаю. плющить так, шо їду и горланю АААААААААААА
круто!
останній лісок реально прикольний, от таке мені дається куди краще. якимось чином вилітаю на файну зрізку, що я бачив на першому проїзді
все підсохло так, шо навість гострі кутами корінці не зкидують з ровера
фінішую. вижив. не побився. по почуттям – проїхав гарно. то я так думав бо плющило так, шо я не пам’ятав як топорив на першій частині дх секції…
доречі – загальмував після відсички я метрів через 30 – руки в хлам. оті от м’якенькі подушки, шо випирають якщо великий палець до вказівного притулити боліли ППЦ!
заглядую за плече у судді – хм, Володар кинув мені хвилину? йомайо! досить складно виходило рахувати, однак закрався сумнів, шо проїхав я добре…
в тому році я був десь посередені. на цих змаганнях отримую деревьяну медаль. от я лопшина!
однак пиво, нагородження, йогині і йоги, надля яких так нагло вилупилися деякі гравіті-бойз-бенд участники допомогли забити на ці чортові секудни
шось пиздимо (розмовляемо). зустрічаю веганів, шо реально вегани але бухають і курять
доречі – призи ото на фото за перше місце. цюцюркомір – норм приз, підарська шоссейна кепка – реально чотенько і втему. от бля буду – найкращего приза для найповільнішоно не придумати. астана, хахаха!
шо ще додати? мабуть лише напам’ятати, шо реальне валиволо (навіть якщо ти контужена кантрила) вниз – дуже тяжка штука. за 7 хвилин вниз ті потерпаешь інколи сильніше, чим за годину у гору. навіть коли їдеж на час
пс я там теж катав, ух!
вот блин, еще и я на некоторых фотках спалился.
кстати, а шо за такая магия? у меня с нв звезды ни разу за всю поезду цепь не слетела.
хз чо так с нв. достало уже, но звёзды есть и их нада выкатать