до цього старту я більш готував Сашку ніж себе. декілька раз їздили на трассу, я пояснював шо і як краще їхати і де який темп тримати. сам я нічо не прикатував – нема сенсу з велом як у мене 🙂

план дій для Сашки детально

частина від старту до перших піщаних негараздів – на передачку нижче ніж хоче тіло, однак і без халяви – педалі крутити постійно. їхати десь на 4\5 по відчуттям

пісочок до того перехрестя шо усі ненавидять – тут треба тримати темп такий як і на першій частині, однак сил вже буде йти більше – тре ловити байк, бо його буде носити як оту хвойду по амстердаму. тут вже буде 5\5, працюємо

халявна швидка частина до першого містка – відновлювальна. треба м`якесенько розкручувати так, шоб відновитись. по відчуттям – спочатку на 3\5, потім на 4\5. мета – к містку з тим стрьомним данхілом підійти при памяті і мати змогу усе зробити без помилок

перший місток – практично зупиняємося, по типу як перед знаком STOP, обїзжаємо ямку зліва, аккуратно по пісочку, на містку цілимо в дерево шоб не впасти у канаву, трошки вафель і привіт сінглтрек

доречі – от вам альтернатива. навіщо?!!?!?

з сінглтреком все просто – пісочок сам регулює темп, тобто ниряючи ти будеж страждати, на рівних частинах спокійно катити шоб відновитися. можно назвати цю частину качелями (ну кто в курсе)

другий місток дуже простий – проїзджаешь його і кидаешь крутити – де став там і зліз

частина до піщаного торчу вся йде на відновлення. тут трошки, але ж таки в гору + сінгл між містками є досить виснажливим. єдине, на що звертав увагу – треба на невеличких спусках, шо їх там два, підкидувати передачку и підкручувати помаленьку. в тебе підвіс – розкривай його тему!

пісчаний підйом і спуск проблем не викликав. шоб ви розуміли – на прикатці с Сашкою вона з першого разу підйом заїхала, а я, як поц, застряг у пісках. потупивши навколо була знайдєна гарна траекторія правіше, шо дозволяє другу половину спуску їхати не по тих барханах

далі – пряма до фінішу. в тому році я радив починатит тут жарити на повну. цьогоріч я радив не врубати режив “в вафлі” – краще проїхати рівно і в задоволення. темп – 4.5\5

доречі – маємо результат – мінус 2 хвилини при тому, шо в 14 році Бусінка смалила (жгла радянською), а в 15 тіпа в прикол і в фан. я задоволений, Сашка задоволена, всі задоволені!

тепер про мій заїзд. ось вам, любі друзі, схєма

чорне – дорога, блакитне – оптимальна траекторія. їдемо зліва направо і вниз

далі – цікавіше

фіолетове коло – оптимальне для глядачів, фотографів, жінок і дітей. людині, шо викупає, стоячи там ви не будете заважати. дибілу, шо не вміє проходити повороти, ви своєю присутністью вкажете шлях у світле майбутнє, бо обїзджаючи вас дибіл потрапить на оптимальну траекторію

червоне коло – місце для чи то хворих, чи то тупих, шо своїм перебуванням псують іншим гінку. ви хочете шоб вас вїбало рулем в печінку? вам подобаєцця коли на вас вещають благим матом? ви гомофоб і для вас боротьба (навіть така дивна – печінкою хуярити в руляку) с бритоногими чоловіками в одязі шо обтягує пісюн – головне завдання життя?

зелене коло – місле для тих самих альтернативних з пункту ваще шо додатково бажають загинути. якщо падлюка стає на вході в поворот то ті поїдеш неоптимально та повільно, якщо падлюка стає на виході – то там вже все складніше і травматичніше. доречі – на автоперегонах це саме небезпечне місце

ну то так, лікбез

гінка

завдання, по суті, було одне – виявити чи то я йолуп і зависоко підняв сідуху на в6 чи то таки місце шо над моїми сідницями (поперк чи як то його) таки здає позиції

другорядні мікро міссії – перевірити як катить нойнер, перевірити чи є життя в пущі без шоссейної кассети, проїхати так шоб жоден артапед не обігнав

старт. ніяк не міг вирішити – лочити підвіску перед стартом? чи не лочити? чо таки лочити? купатися? мій однокультявий нойнер ото як баржа – розгін до 30кмч то є вєчность, але потім – не зупинити

з моєї четвірки втік Олег Коломієць. і мені так полегшало! справа в тому, шо рік тому перше, шо хотів зробити Олег після фініша – то вломити мені гарних піздюлей. як так вийшло – не ваша справа. висновок я зробив – чим меньше Олегів Коломийців стартує зі мною, тим більше шанс шо моя пика не буде опрацьована

натомість зі мною стартує пан Зєбра. пан Зєбра запропонував не рвати і трохи його покатати. хм, дядьку – ті допоміг мені розрулити оту проблему з локаутизмом! м`ягесенько, плавнесенько, шоб Зєбра, шо є дуже мною шанованний, не вгойдався. я старався як міг, але, судячи з світлини нижче, шось таки пійшло не так 😀

однак майте на увазі – ті вафли не моїх ніг справа!

до першого пісочку ніжоньки ватні, навіть шось підхопує. на хвості чую ктулху хоп (нюкпруф – ред.авт) – добре, темп ок. на перших пісках ктулха хоп (нюкпруф – ред.авт) десь зникла (теж мені сюрприз xD) і я залишився сам на сам з трассою, хомяками, кимось хто сильніше за мене і скоро розчавить та деякими персонажами, шо тіки і вміють що заважати

доречі – ось вам фотофакт, шо розкриває секрет Біоса. Негідник!

а я отакот усє проїхав в одне рило

 

до містка все йде добре, їду по схемі шо я придумав для Сашки. там де рівно їду на 4\5, там де пісочок тримаю ту саму швидкість за рахунок більш активного хекання, потім релаксуюче покручування педалями до стану “я на покатеньці” (йобанний велокиїв!)

місток ок. обгони без проблем, щастить. сінглтрек ок до останнього лівого за 5 метрів до спуску до другого містка. в цей раз я задля приколу кинув смартфон зі стравою у кишеню, а у страві сінгл між містками то є доп. цюцюркомір мені каже – давай швидше, гладка сволота. здравый смысл (с) з іншого плеча – палехче, тут відпочиваємо, валити треба потім. і от намагаючись знайти баланс білого я влітаю в той клятий поворот занадто швидко

дерево кущ йобанна гілка кореняка чому я їду боком бляяя треба було пересмикнути перемикач… вийшло не дуже

а от місточок нумер два, якщо страва не пиздить, я проїхав вааще божественно, кинувши Фокусу 8 сек на одній хвилині. навіть дівчина, шо взяла і шльопнулася майже під ногами мені не завадила чьотко і дерзко пройти цю ділянку без помарок. на обох колах я обходив тут народ. після фініша страва терещить ЙОЛУП ТИ КОМ ВЗЯЛ УЛЮЛЮЛЮЛЮ!!!

до пісчаного торчу треба впертися і їхати. Сашка тут мала відпочивати, а от мені не можно. в роті сухо. спека, дахаю спокійно, ніжоньки не болять і все добрє

але шось оно якось не так крутиться. дивляся проміж ніг – а помарки на штирі нема! маємо ситуацію, коли штирь пішов нижче ніж треба. але якось ну дуже добре виходить тягнути педалі в гору – перший раз я відчуваю шо нога працює однорідно в усіх положеннях відносно педалі

то не баг, то – фіча!

нереально пре від швидкості – ти сконцентрованний, ти валишь як потяг, веліку тупо похер все, тебе ніхто не наздоганяє. люблю пущу!

і тут мені починають заважати. заважають заважають заїбали заважати. дивись схєму вище

ну не розуміють люди шо такое оптимальна траекторія. тупі або хворіють і жруть колєса

доречі – робобаба каже шо я четвертий. пиздить – думаю. але крутити не кидаю – як кинути коли ти ЧЕТВЕРТИЙ?

друге коло, як і перше, починаю потрошку. це важко – бо четверте місце це раз, дибіли мене роздратували це два. але ота приємна пряма шо після старта – ідеальне місце для отримання зворотнего звязку, далі буде пісок і труна труна сховище россія

все гут, тіки я не відчуваю ані сраки, ані клепалок – занеміло. ото я валю, шо і не помітив проблеми. все інше норм, нарешті почав важко і глибако дихати – чекаю на пісочок – а от тепер пиздячимо!

хомяки хробаки хомяки хробаки хомяки. там де пісочка нема – таке враження шо їдемо з однією швидкістю. пісочок – різниця в швидкості х2. я все ще шокованний – їбать воно пре о_О

після перехрестя почуття не дуже – один крок до потемніння в очах. тихше, зара зпуск, відпочивай, все добре. в моєму випадку ця схема втопив-потупив працює дуже добре

помарок все більше, однак роверу чисто по. тобто я влітав в найнеоптимальніші траекторії – а швидкисть не зменшуеться. ну тобто вони трошки трусить і ти якийсь мізер програешь, але все одно – шок…

другий місток знову чьотко – а я харош! після на колесо залазить якийсь мєлкокольосий дружок. ну чо, катайся, будь-ласка. а взагалі ти молодець – один з двох кто всидів

перед пісочним підйомчиком формується пробка. тут вже я врубив жлоба (на інтелигента не вистачає кисню) і почав виріщати – дорогу! куди ріжешь! ааа бля КАРАМБА!

дуже хочется пити, пересохло аж потріскалося. от вони – вафлі. але треба терпіти. пуща цє 25 км задоволення і 5км важкої праці. дати слабину не можно – просрєш усє

добираю ще одного адепта підвіса без платформ – ну сідай на колесо, чо. швидкість навіжена, однак маршалів, шо показують предостанній лівий поворот, я не бачу. люди, де ви, я зара здохну, аааа!!! стрічка, персони, поворот. тут я вже горланю на весь ліс – сил нема, все горить, а треба ще трішки, дві просіки, наліво, 50 метрів і фініш

на пісочку обережно – швидкість велика, все згоріло в ногах, в руцях нічо не має – а повертати треба. на сінглі гальмую – і не тому, шо я олух – швидкість йомайо!

фініш, 5 хвилин на роздупльож. о, прикольно, я знову можу балакати. хм, четвертий? нормас. чотири секунди до Фасера? його щастя!

 

приїхав шоссер на кантрі

а там дибіли!

Сашка в 14 році проїхала за 54:23,3 в цьому за 52:09,0

я покращив минулорічний результат на 7 хвилин. сім хвилин карл!

в віртуальному загальному заліку я маю першу не червону цифру, тобто я найкращий лузер дня

мене вітають -, о молодець! четверте місце і чотири секунди до подіуму – гарний результат. да йдіть ви до сраки, краще б я був пятим!

люблю пущу!