технічний завулон (тобто куточок технодрочу)
бралося з собою
єкстра гачок пересмикувальний на раму хомутами
кадейловский набір ключів з вижимкою для ланцюга в рульову трубу штатно
бокс з бонками, болтиками, замочками для ланцюга в рульову трубу під набір з пункту вище
дві 29 камери – під сідло та на верхню трубу стробами та скотчем
ніж-карабін під сідуху
навігатор gpsmap 60csx
со2 і баллон в карман гідропака
вітронепродувайка салатова в середній карман джерсі
з всього лохміття я юзав лише навігатор і вітронепродувайку
Аня везла с собою насос, камеру 26, лубріканти ніжно-блакитного кольору для ланцюга, їжу і воду для себе. їхала без запасного гачка пересмикувального (айайай!!!)
їдлова хвилинка (список на день)
6 гематогенів в кармани джерсі. тіки на другий день я сжер всі в дорозі – в 1 і 3 дні декілка гематогєнів дожирав опісля фінішу
повна хата пармалата, тобто ціла хавовозка фініків. та же історія шо і с гематогєном – сжер усю кладку лише на третій день
0.7л флага у фляготримачі на рамі – напій нутренд шо я виграв на пущі (1 день), ізотонік шо вже має вичерпанний строк дії (2 і 3 дні). воду доливав лише один раз – на другий день з гірського струмка
1+л гідропак на хребті с стимулятором
на фініші жер рєгєнєр шо також має вичерпанний строк дії. мммм!
каманди-супротивники, або трохи тактики і аналітики
маємо два завдання – топ3 в абсолюті ну і классичне проїхати без лаж
ТВЄРДАСРАКА (2х29 карбо хардтейла) – ББ + Тоша. можуть перемогти, шанс обійти їх нуль
ШОСЬЗЛАМАЛОСЬ (29 алю хардтейл + 29 карбо підвіс) – Закора + Зондаль. знаючи Зондаля шанс обійти є. манююююсєнький
ВЄЛОКИЇВ (2х26 кєлліса, матеріал рами похуй) – Дятел і суровий напарник. прямі конкуренти. скілл невідомий, будемо дивитися по ходу п`єси
СІНГЛСПІДЕР (2х29 карбо хардтейла) – Щербацкий і Фуєрте. каманда слабкіша через несбалансованний склад + тож як треба охуєть шоб ставить в гори 32(і 34 на другому байку) зірку на систему з кассетою 11-36!
ДЗЕН-СВОРК (2х29 карбо хардтейла) – Доманіцкий + Маруняк. про Доманіцкого чьотко сказав Тоша – цю людину на змаганнях ти ніколи не наїбеж. ніколи. а от до Нікітоса питаннь більше – хз шо в нього за форма + магічне слово СВОРК
перший день
трек – для мене дуже складний, багато блукали
дистанція – цікава, різноманітна – сінгли, гарні краєвиди, всякі спуски і підйоми – є баланс. більша частина набору – перша гора, отої жесті як на трофі с 7 крутими пиками нєма
зі старту ми маємо хернути більше 1к набору – чи не підведу я Аню в першій же гірці? дуже страшно!
початок чиста Карпатский – величезна яма с багнюкою. ширина 20м, довжина 200м. я чотко обхожу всіх відїхавших замаскованними стежками. ламєра!
потім вся ота банда шо в списку супротивників знов від`їзджає. на останок Нікітос робить гарне па в калюжі – але теж від`їзджає. Аня, пробач!
вверх я на краях, у Ані +1 передача в запасі. спекотно – відкритий простір, сонечко. багато підйомів, шось пішочком. локальне мікрорубілово за позиції – однак по ітогу ми все одно в сраці, тобто шості
заїхали на Гимбу – так швидко??? вах! однак зоорієнтуватись не можу – десь там Плпц, але ж куди дивитись?
трохи раніше була зупинка шоб накінуть накідку, бо якщо жінка (в смисле жєнщіна а не жона) каже – вдягнись, Мурзику, бо тебе продує і ти здохнеж – треба переступити через тельняшечий героїзм і вдягнутися. навіть якщо тобі спєкотно
точно можу сказати одне – мені не дуже (скоріше дуже не) подобаються відкриті частини – там де так високо шо нема дерев. на таких ділянках добре лише в одному випадку – невеличкий нахил, широка дорога і підйом вгору – тоді можно встигнути помилуватись краєвидами. інакше – або швидко вниз і ти або дивишся під колеса або падаеш, або сінгл до Гимби, де 10см смужка по якій не так просто рівно проїхати
хтось, доречі, таки занадто замилувався і пішов збирати ягоди шо ростуть на схилі ротом. але то тіпа лєгєнда
доречі в цей день були самі круті сінгли за три дні. ясно-понятно, шо їх було всього-нічого, але от вааще!
команда ВЄЛОКИЇВ була схвачена і отхуячена досить швидко – добре. попереду ще одна пара шо не на своєму місці. от читаю і бачу – от я брєхло! з ВЕЛОКИЇВОМ мі проїхали деякий час, навіть трошки поблукали, хоча я думав шо-шо, а от з орієнтуванням (не плутати з орієнтацією) у хлопців має бути повний порядок. помилявся. для себе зробив висновок – краще їхати вдвох з Анею шоб ніхто не заважав
десь між ділом ми ще накатили СІНГЛСПІДЕРІВ. вони потужно вкручували і не тупили з навігацією. через деякий час вони від`їхали – сьогодні ми більш їх не бачили. однак для нашої команди то був ще один гарний знак – всьо по плану
усе портить моє навігаційне минуле, котрого ніхуя нема. 5, (скоріше 25) хвилин пішло на те, шоб видертись у поле, проїхати по засраному городу, пройтись пішки вниз і виїхати на тропу, шо по ній ми хотіли скотитись спочатку. після фінішу Закора сказав мені шо я дибіл і треба було лупасити вниз одразу. Жєка в такій ситуаціі не роздумуючи, чисто на інтуіції, рушив би на зрізку
ну і сама подляна – ти тіпа на треку по навігатору і в сраці по ландшафту. потім навігатор шось перераховує – вжжж – і переставляє стрілку на 50 метрів в сторону – тепер все чьотко – по навігатору ти в сраці, по факту ти в сраці. гармонія
классний данхіл, але нерви не залізні – два рази зупинявся типа дочекатися Аню. але то відмазка – насправді я трошки обсірався та стояв обтікав. мені таке без колін катати стрьомно, хоча отакий спуск – то краща конфігурація шо була за три дні
трошки багнюки, ямки, гать (тобто мокрі дерева поперек дороги), невеликий (відносно другого дня) ухил і наявність сноубєнков по бокам шо можуть мяко прийняти тіло на відпочинок. тобто треба і скил, і яйця, але з реальних небезпек – максимум гілка в колесо
в селі шось катимось, асфальт – ба, Доманіцкий і Маруняк! дуже дивно шо ми їх накатили – темп в нас тіпа шоб “не халявити але не жжом”, плюс оті лажі с навігацїєю. як мінімум 15 хвилин в нас пішло на те шоб добрати їх на асфальті. Аня намагалася словом навчити мене катати шоссе у парі – виходило так собі – тут вже треба пиздити. як тіки добрали – шоссе закінчилося – бруківка, розбиті дороги і градієнтік ввєрх – 29 хардтейли відїхали без варіантів
ще про навігацію. стали, змастили ланцюги. поєхалі? по факту – є річка, є дорога, є трек. десь 3-4 кємє вони йдуть разом, однак трек пригає то туди то сюди. і от я бачу шо трек пішов з широкої дороги через місток направо. Данко вириває печінку – за мной! в`їзжаю в багнюку по каретку – змазав ланцюг бльо. через 50 метрів дорога повертає на ще один місток – зворотно, на лівий берег. галявина, дядя колупає свій некроваз. виїзд лише один – торчок проти напрямку трека, шо виходить… на ту саму широку дорогу з якої я з`їхав! замість 20 метрів по дорозі я з Анею проповзли 100 по болоту. Закора люб`язно відмовився комєнтувати такє ісполнєніє – лише порадив ставити більший маштаб на гарміні
до фініша матрас – я навіть запропонував закатитись помаленьку – відмова – треба докрутити. окей, щя піддам – Амерс не дьоргай, тупа ти кантріла!
перед фінішом трохи не влупив малолітнього браміна – реально стрьомно, треба їх остерігатися
ми п`яті – накатили ВЄЛОКИЇВ, СІНДГСПІДЕР та ДЗЕН-СВОРК попереду, розриви до 10 хвилин в обидві сторони
другий день
трек – все зрозуміло, лише в кінці трохи затупив, там де через говнорічку виїзд на асфальт
дистанція – така собі, 3\5. як один день з трьох – прийнятно, але не більше. багато пішкодралу в кінці та реально стрьомні і не цікаві спуски
Аня з`їла шось не те – фух, шансів померти в мене менше. про їдло можно окремо писати – але у двох словах – кругом (лише) дибіли. одні готують дороге лайно і сваряться шо ми нічого не купляємо, інші просто дивні – то вони не готові обслуговувати натовп (гроші блять не трєба???!!!!), то готують шось типу салат 5 грн макарони 10 грн. логіки нуль
однак їдемо – треба дрюкнути дєяких персон 🙂
другий день має бути самим важким – маленька гірка, данхіл по річці, дуже велика гірка, качелі туда-сюда і данхіл до фінішу
с самого початку дьорнули і зникли ШОСЬЗЛАМАЛОСЬ. куди? навіщо? чому після цього вони ще два рази нас обгоняли? кажуть шо то ТАХТИКА і якщо ти прогулював школу то вже ніколи її не постигнеж
нудотна статистика – ББ і Тоша кинули Закорі і Зондалю декілька хвилин в перший день. 1 и 3 дні більш підходили ББ і Тоші, 2 день – Закорі і Зондалю. ШОСЬЗЛАМАЛОСЬ мали ШОСЬВІДІГРАТИ – от і поїхали. не туди 🙂
потім зникли всі інші – знову швидка та розбита дорога, 26 іде тіки коли ломати на ногах + ніхто не перекриває траекторії. в перекриванні нам допомогали собаки, коти, мешканці, діти, браміни, Міхась та дивом ще їздящі автівки
спуск по річці вниз – ну я хз, в Пилипці я шось більш лагідне якось їхав – а тут хардкор. глибоко, камні, слизько. не ризикуємо. попереду бачимо втікачів – шурують пішки. лишень Закора та Зондаль наважилися їхати тут. зачот парні, шари в вас те шо треба!
потім шось ще – і підйом. важкий, крутий і дуже спекотний. спочатку ти помираешь, але декілка фініків творять дива – і ти на гребні маразму провтикавши передачу від`їзжаешь від напарниці. подзюрив, дочекався, підбадьорив – і на тобі, СІНГЛСПІДЕРИ! той шо з приводом 32х11-36 вже здався, інший, більш витривалий, ще викручується з 34х11-36. подратував їх як міг та па-па
відкритий простір, супер ригалово попереду – і нате, ВЄЛОКИЇВ! хохо, пішки! звернув увагу, шо в обидва дні ми наздоганяли їх як набирали трошки більше 1к
ВЄЛОКИЇВ не дає розслабити булки – тікають як можуть. обходимо їх на ахтунг кам`яному спуску – я зассав, Дятел зассав, Аня з’їхала. Доманіцкий з’їхав (трохи раніше) і пробився
МИ ДОБРАЛИ ДЗЕН-СВОРК КАМАНДУ!
ТРІПЛ КІЛ!
як можу підбадьорую Аню – вона того заслуговує! за день я тричі ссиканув (один раз навіть сєранув) там, де вона з`їхала. це при тому, шо там 26, фасстраки і неякісно працююче гальмо
Аня, кажу, треба хуярити! підйом рано чи піздно скінчиться – а наша слава буде жити вічно! про нас складатимуть легенди, будуть пісні, танці і все такє інше. вообщем – фініки дають гарну ментальну пруху, якою я ділився як міг
ВЄЛОКИЇВ десь шарився і зник, СІНГЛСПІДЕРИ зникли ще раніше, Доманіцкий легесенько катається\ходить поруч, трохи нижче крутить Аня, (трохе нижче)х2 топає Маруняк
трохи про них напишу
Доманіцкий. повторюся – це та людина шо ти ніколи нє наїбешь. ніколи. які б викрутаси на трассі не виписуй – він чьотенко проїде по своїй схемі. перемогти можно або якщо ти сильніший, або якщо якась лажа. однак судячи с того, шо порізав Валєра покришку через власну помилку – може не такий він і робот о_О
Маруняк. СВОРК. Маруняк 🙂 післягоночні теревені – і от чого він так ходив 🙂 Нікіта не дуже вдало (честно – піздець невдало) обрав модель тапку СВОРК – в його випадку тапок мав недоліки як попередьної моделі (херовє боа), так і наступника (дуже жорстка колодка). це тіпа зібрати в одному місці найгірше с двох світів. у мене, до речі, був СВОРК-попередник, шо с таким собі боа але дуже зручний
разок повівся на провокацію Доманіцкого – спробував віїхати де треба було шльопати пішками. букс – коліно – манєтка – хуяк. добре шо обабіч був сніжок – двохвилиннє розтирання звело дємєдж нанівець
останні торчки були дуже нє в тему – по наліпці (схєматичнє зображення набору відносно дистанції) тут зубки двомісячного котика, перед очима – стінка. спуск. знову стінка. знову спуск. стінка. бля! стінки не їдуться ну ніяк, я як можу допомогаю Ані – і словом, і ділом. дуже хочу шоб усьо пройшло без лаж – ми йдемо (реально йдемо – не їдемо) на третє місце!
важко ппц, але я розумію шо всі ці пішкодрали йдуть нам на користь. там, де нам погано – іншим хуйово 🙂
фінішний спуск то кара – я пішки, Аня два рази майже гєпнулася і теж пішки. джипери шо я ледь не в`їбався, ДУЖЕ стромний і швидкий спуск поміж півметрових колій – він простий з виду і там можно їхати 60, але ох як стрьомно на 35… доречі Аня мене потім (вкотрє, гг) посоромила – шо ти тупиш, каже, в мене гальмо таке собі – а ти ще як лунь повзеш
ну і на останніх метрах я не зміг не заблукати – трохи не йобнувся у водоспад. довго тупив куди після річки їхати… ну і мій коронний виступ – асфальт. я як завжди смикам, тупив, шось не те робив. Аня намагалася мене якось роздуплити – але ти не навчиш тупу кантрилу новим трюкам
фініш, треті на єтапі. часу шоб вийти на 3 місце суммарно за два дні не вистачає – да ї хєр з ним. треті йомайо! нереально круто!
день третий
трек – шось середнє між 1 и 2 єтапом. могло бути гірше, могло бути краще
дистанція – прекрасно! ну за вийнятком того їбучого пішкодрального данхіла по річці та пішкодралу що був до нього, отого по багнюці. і ще – нарешті – є спуски де я кайфую! крім того – супер сінгл біля Синєвіру
однак ранок розпочинається з новини – у Ані температура. бачу шо вона не хоче підводити каманду, однак для мене обидва варіанти окнорм – якщо їду сам то зможу потягатись з хлопцями, якщо їду з Анею то зможу насолодитись спокоєм, красою навколо та гарною мєдалькою. кажу – вирішуй сама – якщо поїдеш – буде медалька, не поїдеж – не буде медальки 🙂
однак як ми всі добре знаємо – в кожній людині живе медалхантр. в когось той медалхантр товстий і жирний, в когось тендітний і маленький. але він є в геть усіх – і Аня таки виходить на старт
єтап – 25 км асфальт з мікроградієнтом, торч на Синєвір, спуск, ровнячок, основний набір на гору, там +- вверх-вниз, фініш. наче б то лайток – шо для останнего дня ок
Аня каже – проїду по асфальту, якщо накриє – розворот і додому
ох і надивився я на кантріл шо їдуть группою. кумедні відриви (1шт), стрьомні обїзди ям, торможеніє-тоже-двіженіє коли хтось на колесі. як ви ще живі – яїбу
я мав їхати і катити Аню дуже охайно, без дьоргонини. через це группа відїхала, потім нибі завмерла в 500 метрах попереду, потім пішли браміни шо хаотично рухаюцця по дорозі і їх треба обрулювати – і группу ми накатили
заїзд на Синєвір мав коштувати нам 12 грн з носу – я навіть приготував 24 грн шоб швидко і без провтику. однак бабло взяли тіки з останніх. народився слоупоком – плати!
а от потім був чудовий сінглтрек – от за для такого можно терпіти ті пагорби за день до цього. і пофіг шо я знову проблимав поворот – дуже і дуже круто. а от Синєвір якийсь маленький о_О… коли ми виперлись на гору я хотів глянути шо і как звєрху – але там треба лізти через тин, потім на пагорб – і мене відтягнули назад. зацінити розмір озера – в туду ліст
після були дибільні нез`їзджабельні спуски. по річці Зондаль спорбовув скатити – ай кен флай! потім градієнт нормалізувався і спуск став в кайф. під Синєвіром, в лопухах, я ще трохи заблукав – пофіг
друга за день і остання за СТ гора давався Ані дуже важко. більш того – вона давався важко мені. тобто де-юре я матрашу з напарником шо захворів, де-факто я трохи не помираю сам. єдиний раз за всю історію була ситуація, коли сама крута доріжка то не те місце, куди треба лізти
взагалі єтап був самим прикольним і мальовничим – тут і дибіл на квадроциклі, шо його посоромила Аня (упираєцця в нас на підйомі – каже швидне – я не пускаю (пішов нахуй!) – на спуску пізніше Аня наздожинає його – я хз як розминаючись випереджає с криком ШВИДШЕ 🙂 ), і пересувне КП у їстві Фізіка (стоїть Фізик – тут кп, фото – вжжж в горку, знов стоїть, знов кп, вжжж), і Міхась, шо був нашим резервним планом М (макарошки!), і спуск де наче їдешь 70 а на гарміні 45
вааще – гарний єтап. і красивий. а от я – дибіл. забрати у Ані рюкзак з пляшкою води я здогадався лише на другій частині дистанції. чому пляшка а не гідратор? напевно тому, шо Усольцеву було впадло зупинятись і переливати водичку з бутиля у флягу – там же космічна швидкість, боротьба за секунди. блять
хм, з іншого боку гідратор допоміг би Ані в перший день, в другий день вона з ним і їхала, а от у третій реально краще бутиль в рюкзак і мені на спину. аже ж бутиль в перший день КАРЛ!!
пару гірок їхав на соплях – мав зупинятися і потім наздоганяти Аню. хм, ноги нормас – судом нема, сили є, вєльчік, хоч і 15 кг, катить!
на останньому данхілі Міхась занурюється в калюжу задля гарного селфі, Аня ламає ніпель (пшшшшш!) на задньому колесі. бортуємося – гуд, чьотко і швидко. я кайфую від гідного останнього спуску – кореняки, повороти, нема ям – нормас!
ще мікролажа – у Ані в задньому каліпері підвернулася пружинка. звук страшний, але то пофіг. трошки пояснив шо до чого – то не проблема вааще, їхати можно с трескотінням, на гальмування воно вааще не впливає. каліпер з ротором ту криву залізяку переварять і виплюнуть к чортам
викатили в місто – оо, треба гнати, скоро фініш. вжжж, обгоняємо автівку, ямки, пилюка. шось не те. врубаю гармін – до фініша 740 метрів! го, ще трошки. 745, 750, 755 метрів. блять!
знову кретинизм – дивився на трек не уважно і провтикав місце фінішу. на раздупльож пішло ще хвилин 10 – і ура, ми на фініші!
перші – але медалхантери. в генералі ми п`яті, шо караще ніж бути четвертими і гірше ніж бути третіми
меропріятіє вааще – тупо бест оффер по співвідношенню гроші\катачка
дякую Ані за компанію
дякую Сашці за терпіння
дякую доброму оргу і злому орку 🙂
всім по туарегу, посони!
